Меценати

Меценати Фундації УВУ, які пожертвували від 5,000 до 10,000 дол.

(Для детальної інформації про жертводавця натисніть на його ім’я)

Д-р Андрушків Осип і Софія

Фундатори, засновники Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 6,110 дол.

Софія Андрушків

Софія Андрушків

Д-р Осип Андрушків

Д-р Осип Андрушків

Д-р Осип Андрушків народився 21 березня 1906 року в Городку, Галичина.
Закінчив гімназію в Городку, біля Львова, там він учився від 1916 до 1924 року і того ж року записався до Львівської політехні-ки. Після першого семестру перейшов на математично-природничий факультет Львівського університету ім. І. Франка, на якому перебував у 1925-30 роках. Польська влада не дозволила йому зробити наукової кар’єри, тому був змушений заробляти на життя вчителюванням по гімназіях.

Після Другої світової війни опинився у Карлсфельді. Був професором на УВУ, а в 1946 р. одержав диплом доктора і доцентуру в Українському Вільному Університеті у Мюнхені. У 1947 р., перебуваючи в таборі в Карлсфельді, поміг при організації місцевої української гімназії. В 1949 р. переїхав до ЗСА, де знайшов працю на Сетон Гол університеті в Савт Орандж, в 1956 р. став повним професором, а в 1962-71 рр. був головою математичного відділу того університету. За свої видатні педагогічні заслуги був нагороджений золотою медалею у 1956 році.

Брав участь у міжнародній конференції математиків, друкував праці з специфічних ділянок теорії функцій комплексної, абстрактної альгебри, теорії ймовірностей та комбінаторики.
Був дійсним членом НТШ.

В 1974- 1977 роках очолював Наукове Товариство ім. Т. Шевченка в ЗСА.

Софія Андрушків (з дому Ковальчук) народилася в 1907 році, в родині вчителів. Закінчила гімназію в Городку, відтак – Львівський університет, здобувши диплом маґістра філософії. В Америці – від 1949 року. Була активною членкою 28-го Відділу СУА, за працю в стипендійній акції СУА Світовий Конґрес Українців нагородив її медалею св. Володимира.

Балабан Василь і Ольга

Засновники Постійного Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 7,000 долярів.

Балабан Василь і Ольга

Балабан Василь і Ольга

Василь Балабан народився 30 грудня 1920 р. в Шляхтинцях, біля Тернополя, в селянській родині. Середню школу закінчив у Тернополі і в 1939-му році почав студії на Львівській Політехніці. З вибухом німецько-совєтської війни в 1941 році виїхав до Австрії, де продовжив студії в Ґрацу і Відні, які закінчив у 1945 році дипломом машинобудівельного інженера. Опісля переїхав до Німеччини, де перебував у місті Авґсбурзі аж до 1948 року. Тим часом почав додаткові студії на Українському Вільному Університеті (УВУ) в Мюнхені, на суспільно-економічному відділі, але залишив ці студії з виїздом до Тунісу (Північна Африка). Після трьох років праці при будові греблі і наводнювальної системи, переїхав до Канади. В Монтреалі одружився і працював при будові льокомотивів аж до виїзду до Америки. Дружину Ольгу пізнав у Німеччині, в таборі біженців, а одружилися в Канаді в 1951 році.

Пані Оля, з дому Рибачук, народилася 30 листопада 1925 року в м. Бердичеві, де закінчила середню школу і пережила тяжкі часи німецької окупації. Пощастило їй переїхати до Холму, а звідти до Австрії. Тут, у містечку Корннойбурґ, біля Відня, працювала асистенткою місцевого лікаря до 1945 року. Відтак виїхала з батьками і сестрою до Німеччини, до табору біженців у місті Авґсбурзі. В 1946 році розпочала студії на УВУ в Мюнхені, на філософському факультеті. Після семи семестрів залишила студії і виїхала до ЗСА, а відтак до Канади, де одружилася з Василем. Перші чотири роки провели в Монтреалі, а тоді переїхали до Ню Йорку. В тому часі вона викладала українську мову та історію в парафіяльній школі в Озон Парку, біля Ню Йорку, й опікувалася трьома донями, бо муж часто бував у від’їзді, працюючи в машинобудівельних підприємствах для важкої індустрії. Від 1983 року живуть в Колумбус, Огайо.

З переїздом до Колумбус п. Василь закінчив свою останню працю при будові електрівень для найбільшої в ЗСА фірми „АЕР“.

Зараз вони обоє пенсіонери, є членами Товариства Української Культури в Огайо й парафіянами місцевої церкви св. Івана Золотоустого. Хоч живуть далеко від великих українських громад, все ж цікавляться українськими справами і щедро підтримують різні наукові й культурні установи й часописи в ЗСА і в Україні, а також ряд студентів в Україні.

Байляк Роман і Анна

Засновники Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 6,000 долярів.

Байляк Роман

Байляк Роман

Байляк Анна

Байляк Анна

Роман Байляк народився в 1925 році, в селі Павелче, на Станиславівщині, в селянській національно свідомій родині. Його батько в 1918-20-их роках був вояком Української Галицької Армії. 18-річним юнаком Роман вступив до Дивізії «Галичина», а пізніше перейшов до Української Повстанської Армії, в якій боровся з окупантами до 1948 року, коли рейдом боївка пробилася до Німеччини. Вищу освіту здобув уже в Америці, в Ню Йорку. У 1952-54 роках служив в Американській Армії. 2005 року появилася друком автобіографія Романа Байляка.

Анна Карванська-Байляк (з дому — Телятинська) народилася в 1924 році, в селі Буховичі, на Львівщині. В роки німецької окупації боролася в підпіллі, за що відсиділа понад сім років у тюрмі. Член ОУН. Автор книжок „Во ім’я Твоє“ і „Україно, визнай!“.

В останній книзі авторка розповідає про свої понад 40-річні зусилля встановити місце поховання воїнів УПА — командира Коника і свого першого чоловіка, які згинули в нападі на Бірчу 6 січня 1946 року. Зусилля пані Байляк, з допомогою ряду добрих людей, увінчалися успіхом.

Барабаш Василь і Ольга
Пожертвували на Фундацію УВУ суму 7,300 долярів.
Д-р Богданський Петро і Таїса
Засновники Стипендійного Фонду при Фундації УВУ в сумі 7,345 дол.

Д-р Богданський Петро

Д-р Богданський Петро

Богданська Таїса

Богданська Таїса

Д-р Петро Богданський народився 6 липня 1912 року в Сільці, біля Самбора. Торговельну гімназію закінчив у Самборі. Після цього був покликаний до польського війська і відбув обов’язкову військову службу. Зголосився в часі німецької окупації України до німецького війська і був післаний на східний фронт.

Арештований ґестапом у грудні 1941 р., пережив засуди в концентраційних таборах Авшвіц, Бухенвальд і Дахав. З табору був звільнений з приходом американських визвольних військ у квітні 1945 року.

Після війни перебував у Мюнхені, де на університеті УНРРА студіював суспільно-економічні науки (1945-47) і продовжував студії на Українському Вільному Університеті в Мюнхені (1947-48). Маґістерський ступінь здобув 1948 року, а 15 жовтня 1949 року — докторський ступінь із суспільно-економічних наук.

У 1951 році, на 39-му році життя, приїхав до ЗСА, де через рік одружився з Таїсою Голінатою. У 1951-54 роках працював у Сетон Гол Університеті в Савт Орандж, Н. Дж., а з 1953 року працював у щадниці „Тризуб“ в Нюарку. Під його головством щадниця розбудувалася від 200 тисяч долярів до 29 мільйонів маєтку. За його 30-річного президентства побудовано професійний будинок Банку при 760 Кліфтон Авеню в Нюарку і філії при Сенфорд Авеню (Tribent Federal Savings and Loan Association).

Був членом НТШ, Українського Інституту Америки, головою будівельного комітету Народного Дому в Ірвінґтоні, Н. Дж., членом парафіяльної ради церкви св. Івана Хрестителя в Нюарку й інших громадських організацій.

Таїса Богданська, з роду Голіната, народилася у Львові. Вчилася гри на фортепіяні у проф. Романа Савицького в Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові. Продовжувала студії у Віденській державній консерваторії у проф. Равсан Штравса. У 1951-му році закінчила консерваторію дипломом.

Переїхала до Америки 1952 року. Того ж року, в листопаді, одружилася з Петром Богданським. Знайшла фахове затруднення як вчителька гри на фортепіяні в Українському Музичному Інституті Америки в Ню Йорку. Згодом стала Президентом Українського Музичного Інституту.
Пані Таїса концертувала в різних містах Америки і здобула похвальні оцінки в українській та американській пресі. Дебютувала в Карнеґі Рісайтал Голл у 1976 році. В 1993 році відбула концертове турне по містах України.

Таїса Богданська є членом музичних організацій в Ню Джерзі, Ню Йорку, членом Союзу Українок із 1952 року.

Вертипорох Богдан і Юлія
Подружжя Вертипорох жертвували під час життя, а перед смертю пані Юлія пожертвувала на релігійні та наукові установи понад 20,000 долярів, з чого на Фундацію з її попередніми заощадженнями записано суму 5,722 доляри.

Вона була постійним жертводавцем на Фундацію УВУ, бо добре розуміла її виховно-наукові цілі.
Народилася 1912 року. Про неї нам відомо, що останні роки свого життя проживала на Флориді. Її чоловік Іван-Богдан Вертипорох помер багато раніше від неї.

Юлія Вертипорох прожила 88 років, померла 5 березня 2000 року в шпиталі св. Антонія на Флориді. Перед смертю, 22 лютого 2000 року оформила заповіт, в якому частину свого майна приділила своїм знайомим, а 20,000 долярів — на св. Софію, Львівську Богословську Академію, Академічне Товариство ім. П.Могили і Фундацію Українського Вільного Університету.

Возний Онуфрій і Меланія
Засновники Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 5,000 долярів.

Онуфрій Возний виявився надзвичайно жертвенним у відношенні до всіх наукових і релігійних установ, які йому були відомі.

О. Возний народився 23 червня 1903 року в с. Острів, Тернопільської области, Західна Україна.
Онуфрій одружився 24 листопада 1934 року цивільним шлюбом з Анною Манишевською, народженою 26 липня 1914 року в с.Острів, Тернопільської области. Дружина залишилася в Україні і проживала в м. Стрий, Львівської области.

В часі війни перебував у Німеччині, звідки виїхав до ЗСА. Тут вдруге не одружувався, не мав дітей ні власних, ні прибраних.

Помер 24 листопада 1987 року на Флориді. На підставі заповіту із 6 червня 1986 року, яке було останнім, залишив різним українським установам частину свого майна, яке після розпродажу маєтку виносило 65,900.63 доляри. Із розподілу коштів скористали такі українські установи: Український Католицький Університет, Українська Православна Церква, НТШ, Літературний Фонд ім.І.Франка в Чикаґо, газета „Національна Трибуна“, Українська Католицька Семінарія у Стемфорді та Фундація Українського Вільного Університету. Частину майна заповів на Гарвард.
Ще за життя визначив видатки на свій похорон і заповів поховати себе на цвинтарі св. Андрія у Бавнд Бруку, Н. Дж. Помер на 85-му році життя. Залишив по собі вдячну пам’ять як добродій і жертводавець на релігійні й наукові цілі.

Д-р Глинський Борис і Уляна
Панство Глинські пожертвували на Фундацію УВУ 5,225 долярів.

Д-р Глинський Борис і Уляна

Д-р Глинський Борис і Уляна

Д-р Борис Глинський приїхав до ЗСА наприкінці 50-их років і здобув ступінь бакалявра в Ситі Коледж оф Ню Йорк (Міський коледж Університету м. Ню Йорку) зі спеціялізацією у французькій мові і літературі. Від 1962 року до 1964-го сповняв військову службу в сухопутних військах ЗСА.
Повернувшись у цивільне життя, одружився з Уляною Цяпкою і дальше продовжував студії, одержавши ступінь маґістра з французької літератури 1967 року.

Професійну працю викладача французької мови й літератури розпочав у Шиппенсбурґ Стейт Коледжі в Пенсильванії. Згодом викладав ці предмети в Лафаєт Коледжі та Мюленберзі в Ліґай Веллі, ПА.

У 1975 році одержав ступінь доктора з порівняльної літератури на Сорбонні (University de Paris III – Sorbonne Nouvelle) на підставі дисертації про літературні зв’язки Івана Франка і Еміля Золя. Дисертація була першою про Франка, яку захищено у французькому університеті.

У 1954 році з академічної кар’єри перейшов на державну працю, перше в конґресовій бібліотеці, а згодом у Департаменті військово-морських сил, де мав посаду мовознавця. На цій посаді мав змогу причинитися активно до співпраці і добрих зв’язків між воєнними морськими силами Франції і Польщі. Зробив особистий вклад для нав’язання дружніх зв’язків і співпраці між найвищими військовими особами головного військово-морського штабу, командирами фльоти і командуванням Військово-Морськими Силами ЗСА та України. У червні 2005 року вийшов на пенсію.

Уляна Глинська, з дому Цяпка, прибула з родичами Михайлом і Емілією та братом Орестом до ЗСА і замешкали в Ню Йорку. Була ученицею української католицької школи св. Івана Хрестителя, членкою Пласту та ученицею балетної школи Валентини Переяславець. Матуру склала в суботній школі Українознавства в Нюарку. Вищу освіту завершила ступенем бакалявра з відзначенням з математики в Ратґерс Університеті та стала членкинею престижевого товариства Фі Бета Каппа. Була членом місцевої студентської громади в Ратґерс Університеті і СУСТА. Продовжувала студії математики на Університеті Ферлі Дікінсон, одержавши ступінь маґістра.

Професійну працю почала в Белл Телефон Лабораторіс. Пізніше працювала в фармацевтичних фірмах на посадах аналітика систем, керівника та завідувача проєктами. Від 1991 р. є працівником федерального уряду, де плянує і підготовляє бюджети інформаційної технології. Недавно здобула свідоцтво маґістра від Університету Джордж Вашінґтон, Д.К. Є довголітньою членкою Пласту та СУА.

Подружжя має двоє дітей — Стефана і Доню Кольцьо, та внучку Анну Глинську.

Д-р Гребеняк Ірена
Д-р Ірена Гребеняк пожертвувала на Фундацію УВУ до 1990 року 8,555 долярів.

Покійна Ірена дбала про освіту української молоді та високо цінила ідеали Фундації УВУ. Перші свої пожертви почала вплачувати від червня 1979 року. Цими пожертвами хотіла відзначити пам’ять своїх батьків св. п. Івана і Станислави Гребеняків і брата св. п. Романа.

Пані Ірена хотіла створити Постійний Стипендійний фонд, з відсотків якого можна було б оплачувати стипендії українській студіюючій молоді, але до його оформлення не дійшло.
Від 1990 року зв’язок д-р Ірени Гребеняк з Фундацією УВУ припинився, й Фундація не має більше інформації про неї.

Гунт Юліянна
Залишила (зі спадку) на потреби Фундації УВУ в заповіті 7,000 долярів.

Добрянська Анна
Меценатка і засновниця Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 5,600 дол.

Добрянська Анна

Добрянська Анна

Анна Добрянська народилася в Америці, її родичі еміґрували сюди ще перед Першою світовою війною. Батько, Михайло Добрянський, походив з села Оратка на Лемківщині, мати – з села Коростенка. Анна народилася 1913 року в Манчестері, стейт Ню Гемпшир. Від батька і матері перейняла щиру любов до України і глибокий респект до української культурної спадщини. Все життя належала до української церкви в Манчестері, яку було збудовано вже після приїзду її родичів з Европи. У 1932 році закінчила «гай-скул» в Манчестері, відтак працювала у Манчестерському крайовому банку.

Душник Марія

Засновниця Стипендійного фонду імені свого чоловіка, д-ра Володимира Душника, при Фундації УВУ в сумі 5,150 долярів.

Душник Володимир

Душник Володимир

Володимир Душник народився 1908 р. в селі Заставне, Повіт Підгайці, в Галичині. Клясичну гімназію закінчив у Бережанах, а матуру склав у малій Духовній Семінарії у Львові, з огляду на те, що польська поліція позбавила його можливости навчання перед самою матурою.

Зі Львова поїхав до Бельгії, де студіював у 1932-35 роках у Лювені, здобувши там диплом бакалявра політично-суспільних наук і міжнародних відносин. Докторат здобув на УВУ у 1965 р., захистивши дисертацію на тему „Українська Центральна Рада і Російський Тимчасовий Уряд“.
По приїзді до Америки в 1935 році здобув диплом маґістра політичних наук у Колюмбійському університеті. У 1942-45 рр. служив в американській армії і брав участь у боях в Сайнап, на Філіпінських островах та в Окінаві, Японія. Був перекладачем у штабі ген. Дуґласа МкАртура в Манілі і Токіо, а згодом і Айзенгавера.

Був редактором „Націоналіста“ в Ню Йорку (1936), Вісника ОДВУ, „Студентський Шлях“, друкувався у Літературно-Науковому Віснику д-ра Дмитра Донцова, „Розбудові Нації“ і „Сурмі“. До газети „Свобода“ в Америці почав дописувати ще з Бельгії. Був також редактором „Трайдент“. У 1959-65 роках був редактором „Юкрейніян Віклі“, в 1949-1970 роках — редактором „Де Юкрейніян Бюлетин“, в 1957-58 роках був головним редактором англомовного квартальника „Де Юкрейніян Квортерлі“, у 1980-1985 редаґував „Де Юкрейніян Нюслеттер“, який видавав СКВУ.

Душники Марія і Володимир

Душники Марія і Володимир

До анголомовних праць Володимира Душника належать: „Смерть і руїна на Керзонській лінії“, „Переселенці є людьми“, „Мучеництво в Україні»“, „У шуканні за свободою“, „Українська Католицька Церква на Вселенському Соборі 1062-65“. Його анголомовна праця „Українська спадщина в Америці“, редаґована разом з д-ром Миколою Чировським, появилася у 1991 році, але вже після його смерти на 83-му році життя в тому ж таки році.

Один з найактивніших діячів Українського Народного Союзу.

Дружина покійного Володимира Марія — суспільно-громадська діячка. Коли В. Душник був директором американської католицької імміґраційної місії, його дружина з сином Марком переїхали з ним до Південної Америки, у Ріо-де-Жанейро. Була дорадницею і підпорою для свого чоловіка. Син Марко вибрав військову службу і був підполковником в запасі американської армії.

Заблоцька Анна
Анна Заблоцька є засновницею Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 5,000 долярів.

Нам відомо, що Анна Заблоцька підписала свій заповіт 17 листопада 1992 року. Із скупих даних про її особу, поданих у заповіті, довідуємося, що Анна Заблоцька була одинокою. Батько Іван Заблоцький, мати Марія Заблоцька і брат Еміль Заблоцький померли раніше від св. п. Анни. Відомо, що батько Анни мав одного брата і п’ятеро сестер. Мати Марія мала три сестри — Настю, Анну і Катерину.

Анна Заблоцька померла 5 вересня 1995 року в Гемтремк, Мишиґен. Залишила по собі велике майно, з розпродажу якого призначила родині, знайомим і численним організаціям поважні суми.

На собор св. Юра у Львові призначила 100,000 долярів, а окрім того — численним церквам, монастирям, сестрам, науковим і шкільним інституціям призначила поважні суми від 25,000 до 1,000 долярів. Фундації УВУ призначила 5,000 долярів.

Пам’ять про цю меценатку і добродійку довго житиме серед людей.

Качор Богдан і Іванка
Засновники Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 5,750 доляри.

Качор Богдан

Качор Богдан

Качор Іванка

Качор Іванка

Богдан Качор народився 14 листопада 1924 року в селі Лешнів, Бродівського повіту, на Львівщині. Після народної школи вступив до середньої торговельної школи в Бродах. Ще в шкільні роки, за першої совєтської окупації, був зв’язковим у Юнацтві ОУН аж до 1943 року, коли його за підпільну діяльність заарештувало ґестапо. Богдан потрапив до концтабору Освєнцім, а в січні 1945 року — до Мавтгавзену і згодом — до концтабору в Ебензе. Визволений американською армією 6 травня 1945 року.

Склавши іспити в Українській середній торговельній школі в Авґсбурґу, студіював економічні науки в Українській Вищій економічній школі, де ректором був проф. Борис Мартос.

Після закінчення науки переїхав до Арґентини, де мешкали його батько, брат і сестра. Вступив і успішно, з маґістерським дипломом, закінчив економічний факультет університету в Буенос-Айресі.

В Арґентині був співзасновником Спілки Української Молоді, засновником кооперативи «Фортуна», очолював Товариство «Просвіта», видавав журнал «Вільна Україна» і книжки про визвольну боротьбу України. Переїхавши в 1975 році до Ню Йорку, Богдан Качор відразу увійшов у політичне і громадське життя місцевих українців, довгі роки очолював ООЧСУ, є членом Управи Фундації УВУ, головою Управи Світової Ліґи Українських Політв’язнів.

З дружиною Іванкою (з Вітошинських) виховав двох дітей, Софію та Івана, обом дали вищу освіту.

Колодій Іван
Створив фонд на потреби Фундації УВУ в сумі 7,029 долярів.

Кузьмин Микола
Створив фонд на потреби Фундації УВУ в сумі 5,481 долярів.

Проф. Кушнір Омелян і Ярослава
Стипендійний фонд їхнього імени заснувала при Фундації УВУ їхня дочка Квітослава, в сумі 8,607 дол.

Проф. Кушнір Омелян

Проф. Кушнір Омелян

Кушнір Ярослава

Кушнір Ярослава

Професор Омелян Кушнір народився в 1902 році в селі Волчишовичі, на Львівщині, в родині отця Миколи і Ольги (з Ломницьких). Після навчання в Перемиській гімназії, вищу освіту з дипломом маґістра філісофії здобув у Львівському університеті. Активний діяч українського національно-визвольного руху – підхорунжий Української Галицької Армії, член УВО і ОУН, на еміґрації – член Ліґи Визволення України, Організації Визвольного Фронту, голова монтреальського Відділу Конґресу Українців Канади, пластовий діяч-сеньйор, член УПС «Характерники», директор і учитель Курсів українознавства, редактор збірника „Реґенсбурґ“, співредактор журналу „Бойківщина“. За сумлінну громадську працю нагороджений Шевченківською медалею. Помер в Торонто в 1988 році, на 85-му році життя. Похований в Торонто, Канада, на цвинтарі св. Володимира, Оквіл, Онтаріо.

Залишив у смутку дружину Ярославу (з дому Зінкевич) і доньку Марію-Квітославу.

Лиско Григорій і Ерна
Засновники Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 9,350 дол.

Лиско Григорій

Лиско Григорій

Лиско Ерна

Лиско Ерна

Отець Григорій Лиско народився в 1921 році в лемківському селі Бонарівка. 20-річним юнаком під примусом опинився в Німеччині. В 1954 році одружився з українкою німецького походження Ерною Майлою. Після приїзду до Америки, спочатку замешкав з родиною у Філядельфії, поринув у громадську працю, чим заслужив високий авторитет і пошану. Після смерти дружини закінчив пастирські курси УАПЦ і був рукоположений Митрополитом Мстиславом у сан диякона, а згодом одержав архиєрейські свячення і став настоятелем церкви Святої Трійці в Сієтлі, стейт Вашінґтон. Помер о. Григорій на 68-му році життя.

Д-р Лужницький Олександер і Марія
Пожертвували на Фундацію УВУ суму 7,590 долярів. На їхнє бажання, всі гроші відразу були переслані на потреби Українського Вільного Університету.

Луцький Євген і Оксана
Засновники Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 7,775 долярів.

Луцька Оксана

Луцька Оксана

Луцький Євген

Луцький Євген

Євген Луцький народився в 1908 році у Станиславові, Галичина. Здобувши середню освіту, став активним членом кооперативного руху в краї, згодом був директором Окружного союзу кооператив у Станиславові. Еміґрувавши до Америки, брав активну участь у житті української громади, взірцево виконуючи обов’язки книговода бюра Українського Конґресового Комітету Америки в Ню Йорку, скарбника Товариства земляків-станиславівців, книговода Спортового клюбу УСК в Ню Йорку.

Бл. п. Євген Луцький прожив 85 років і відійшов у вічність 26 січня 1993 року. Тлінні останки Покійного спочинають на цинтарі Ґейт оф Гевен, Мт. Плезент, Н. Й.

Оксана Луцька (з дому Лемеха) народилася в Станиславові у 1913 році. Закінчила Українську дівочу гімназію „Рідна Школа“ у Станиславові, працювала вчителькою, організаторкою українських дитячих садків у краї. Від молодих літ була активною пластункою, членкою Української Військової Організації і Організації Українських Націоналістів. Політв’язень польських, німецьких і большевицьких тюрем. На еміґрації в ЗСА – активна в українській громаді, член управ Комітету Українсько-американських організацій Ню Йорку, Патріярхального товариства, Фундації УВУ, Союзу українців-католиків „Провидіння“ (голова ню-йоркської округи, фінансовий секретар 1-го Відділу), довголітній дописувач до української преси.

Мазурик Василь
Створив фонд на потреби Фундації УВУ в сумі 5,050 долярів.

Паславська Ярослава
Створила фонд на потреби Фундації УВУ в сумі 6,500 долярів.

Д-р Політило Юліян і Анна
Засновники Постійного Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 8,200 дол, починаючи з 1985 року. Юліян Політило помер, але дружина Анна продовжує їхню справу.

Д-р Політило Юліян

Д-р Політило Юліян

Політило Анна

Політило Анна

Проф. д-р Рудницький Леонід і Ірена
Панство Рудницькі заснували Стипендійний фонд ім. Леоніда і Ірени Рудницьких в сумі 5,265 долярів для студій і видавничої діяльности при Українському Вільному Університеті.

Проф. д-р Рудницький Леонід і Ірена

Проф. д-р Рудницький Леонід і Ірена

Леонід Рудницький — син сотника Української Галицької Армії, співтворця Листопадового Зриву, і Юлії, з Лужницьких, народився 1935 року у Львові. Довголітній професор німецької і порівняльної літератури при Ля Саль Університеті у Філядельфії. Основник і директор програми Центрально- і Східноевропейських студій. Професор Українського Католицького Університету (1991-2005). Дійсний член НТШ і Президент Світової Ради НТШ (1991-2005) та член Національної Академії Наук України.

Ірена Рудницька, з дому Євіньш, народилася у Ризі, Латвія, 1936 року. Довголітній професор іноземних мов (французької, німецької і російської) та літератури при Іммакулейт Університеті, ПА., де вона також служила деканом вечірньої школи і директором Алюмнів (1973-1979). Член численних професійних організацій, автор наукових праць і перекладів.

Обоє є активні в громадському і церковно-мирянському житті українців ЗСА.

Савечко Филимон
Засновник Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 6,030 долярів.

Савечко Филимон

Савечко Филимон

Филимон Савечко народився 5 грудня 1910 року в селі Манаєві, Зборівського повіту, Західна Україна. Мати Агрипіна дбала про його виховання, а батько, вчитель, щирий український патріот, дав освіту своєму синові, прищеплюючи йому громадсько-національні вартості та моральні чесноти. Будучи молодим, ще студентом, він включився у працю свого народу, організуючи по селах Товариства «Просвіти», кооперативи, самоосвітні гуртки. Був членом Організації Українських Націоналістів, тому за свою діяльність був переслідуваний польською владою. Переживши першу окупацію большевиків, працюючи вчителем у своєму селі, пізнав всі «блага» червоного «раю» та напередодні другої большевицької займанщини, разом з батьком, покинув рідну землю, вирушивши на захід. Перейшовши злигодні біженецьких таборів у Німеччині, опинився на вільній землі Вашінґтона в ЗСА. Тут, працюючи у фабриках виробу друкарських машин, ощаджує, живе скромно, але щедрою рукою допомагає українським організаціям, жертвує на наукові цілі, музей, молодечі й спортові виховні організації.

Відійшов з життя 11 лютого 1987 року в Гартфорді. З жалем попрощали свого добродія і мецената приятелі й управа Фундації УВУ.

Савчук Марта
У пам’ять свого чоловіка, д-ра Константина Савчука, дружина Марта заснувала Постійний Стипендійний фонд при Фундації УВУ в сумі 6,510 долярів.

Проф. д-р Савчук Константин
Меценат

Савчук Константин

Савчук Константин

Проф. д-р Константин Савчук народився 24 грудня 1931 року в Городенці, в родині Павла і Софії Савчуків. В юні роки приїхав до Америки.

Він відмінно закінчив студії в Ст. Пітерс коледжі та Колюмбійському Університеті, 1969 року здобув докторат з історії, кількаразовий стипендіят, від 1964 року професор історії і декан філософського факультету в Ст. Пітерс коледжі, від 1973 року професор-гість в Університеті Пенна, викладач Морського Інституту ЗСА, член українських та американських наукових організацій. Його наукові праці були оцінені знавцями як високовартісні.

Д-р Кость Савчук був членом Редакційної колеґії журналу «Визвольний Шлях», редаґував орган ТУСМ-у „Фенікс“, а також друкувався в англомовних виданнях „Сервей“, „Юкрейнієн Рев’ю“.
За студентських років був надхненником української націоналістичної ідеї і зразком для всієї молоді в родинному житті.

Автор праці „Україна в ООН, 1944-50 роки“, численних наукових статтей в англомовних виданнях. Вищезгадана праця була його дисертацією і була видана в 1970 році в-вом „Прес“ Колюмбія Університету. Окрім своєї наукової праці, д-р Савчук друкувався у професійних і наукових журналах, опублікувавши в: „Европієн Стадіс Рев’ю“, 1971, працю „Україна: суверенна і незалежна держава? Юридичний підхід“; „Сурвей“,1974, — „Опозиція в Україні: семеро проти режиму“; „Сурвей“, 1979, — „Совєтська юридична інтерпретація міжнародних документів про людські права“.

Належав до безкомпромісних, несхитних українських патріотів-націоналістів. Помер проф. К. Савчук 28 січня 1981 року, похований на українському цвинтарі св. Андрія Первозванного в Бавнд Бруку.

Салик Степан
Засновник Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 5,205 долярів.

Салик Степан

Салик Степан

Фінансовий спонзор видання книги «Внесок України в скарбницю світової культури», започаткував на цю ціль спеціяльний фонд, вклавши в нього 20,000 долярів.

Степан Салик народився в староукраїнському місті Ярославі (тепер на польській території) в 1902 році. Закінчив у Львові вчительський семінар, а згодом — природничо-географічний факультет Львівського університету.

Вчителював, належав до пластового куреня «Лісові чорти», був активний у «Просвіті» та в кооперативному русі. У 1950 році приїхав до Америки, поселився в Ню Йорку. Від 1951 до 1966 року вчив у школі св. Юра. 22 роки працював у компанії А. Кляйн в Ню Йорку. Салик був членом УНС, Відділ 204. Помер 11 березня 1993 року, на 91-му році життя, в Гантері, Н.Й.

Інж. Сливоцький Стефан і Володимира
Засновники Стипендійного фонду при Фундації УВУ в сумі 6,000 долярів.

Смерека Євген
Пожертвував на потреби Фундації УВУ 5,470 долярів.

Сосновська Оксана
Пожертвувала на потреби Фундації УВУ 7,239 долярів, виконуючи в цей спосіб бажання чоловіка сприяти українській науці та студіюючій молоді.

Сосновський Михайло

Сосновський Михайло

Д-р Михайло Сосновський народився 1919 року, на Тернопільщині, в Західній Україні. Був відомим журналістом, публіцистом і суспільно-політичним діячем.

Від 1944 року перебував у Німеччині і був задіяний в українському студентському русі. Був редактором журналу „Самостійник“ у 1946 році, співробітником „Студентського Вісника“ і газети „Час“ (1946-48).

Михайло Сосновський був чільним діячем ОУН. У 1948 році виїхав до Канади, де став активним в рядах Ліґи Визволення України (1949-1970), член її Головної Управи і керівник її пресового бюра. У 1948-1970 роках був головним редактором газети „Гомін України“, парляментарним кореспондентом і членом Національного Пресового Бюра в Оттаві.

Від 1972 року перебував у ЗСА, де став редактором газети „Свобода“ і її акредитованим кореспондентом при Об’єднаних Націях.

Д-р Михайло Сосновський — автор кількох почитних книжок: “Україна на міжнародній арені, 1945-1965”, видана 1960 року, “Дмитро Донцов — політичний портрет“ (1974) та „Нарис історії української політичної думки“ (1976), яка залишилася незакінченою, хоч деякі фраґменти появилися у 1976 році.

Помер 1975 року, на 56-му році життя, в розквіті творчих сил.

Незадовго після трагічної смерти св. п. Михайла Сосновського виринула думка видати вибрані друковані і деякі його недруковані доповіді. Багато творів автора за період від 1968 року до відходу у вічність увійшли у книгу „Між оптимізмом і песимізмом“, яку підготувала до друку його дружина Оксана Сосновська, і яку видало НТШ.

Д-р Стойко Володимир і мґр Мирослава
Пожертвували на потреби Фундації УВУ 5,320 долярів.

Д-р Стойко Володимир

Д-р Стойко Володимир

Володимир Стойко, одинокий син Катерини і Петра Стойків, народився 23 листопада 1925 року в селі Жорниська, біля Львова. Освіту почав у народній школі в селі, а завершив у Львові, в школі ім.Бориса Грінченка. Там також розпочав гімназійні студії, але навчання перервала війна. Вже тоді вступив до юнацтва Організації Українських Націоналістів, йому було доручено доставляти допомогу Українській Повстанській Армії. Згодом, у 1944 році було доручено виїхати за кордон, в Німеччину. Відтак, коли почалась післявоєнна насильна репатріяція, він утік в Австрію.

В 1945 році опинився біля Зальцбурґу, де вступив до Організації Української Молоді „Пласту“ та Зальцбурзької гімназії, котру закінчив матурою в 1948 році. Очолював там студентську громаду, а в 1948 році, з доручення ОУН, був одним з ініціяторів Спілки Української Молоді.

В 1949 році виїхав до США, де відразу заанґажувався в мережу ОУН та Пласту. Вже того самого року з рамени ОУН зайнявся організацією СУМ в США. Рівночасно намагався продовжувати студії: спочатку в Міському Коледжі Ню Йорку, склавши іспит на бакалявра, а згодом — маґістеркою та докторатом з історії в Ню -йоркському Університеті. У 1956 році одружився з Мирославою Ґендус. В подружжя народилося дві доньки — Роксоляна, нині Лозинська, і Оксана, нині Дзядів.

Упородовж свого професійного життя викладав в Стейтовому Університеті, 30 років — в Мангеттен Коледжі, довший час, на запрошення, — в Нюйоркському Університеті, в Українському Вільному Університеті та у Львівському Університті ім. Івана Франка, в програмі Фулбрайт. Як студент США активно діяв в Союзі Українських Студенських Товариств Америки та з рамени СУСТА редаґував студентську сторінку при часописі «Свобода«, а відтак три роки редаґував орган СУСТА «Горизонти». Також був одним з активістів Фонду Катедри Українознавства при Гарварді.
Як професор-історик видав цілий ряд наукових публікацій в різних українських та англомовних виданнях — книжках, журналах та часописах, а також викладав на багатьох наукових конференціях в США та в Европі, а відтак —в незалежній Україні. Від 1970 року був дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці, де обіймав керівні позиції, в тому числі наукового секретаря, а згодом виконував функції в Управі Світового НТШ. Невдовзі став дійсним членом Української Вільної Академії Наук.

Довгі роки займався суспільно-громадською діяльністю. Зокрема, як член Екзекутиви Українського Конґресового Комітету Америки, десять років був головним редактором англомовного журналу УККА «The Ukrainian Quarterly». Від 2002 року очолював Фундацію Українського Вільного Університету. Впродовж цілого життя працював в ОУН, останньо — як дорадник та редактор, а також в Пласті, зокрема в загоні «Червоної Калини».

Кількаразово був відзначений органами Української держави, найвищими відзначеннями Світового Конґресу Українців, УККА, УВУ та Пласту.

Д-р Володимир Стойко відійшов у вічність в Ню Брансвік, НюДжерзі, 4 травня 2006 року.

Д-р Темницький Юрій
Д-р Темницький пожертвував на Фундацію 7,400 долярів, створивши Постійний стипендійний фонд.

Тір Василь і Ольга
Панство Тіри, Василь і Ольга, почали складати свої пожертви на Фундацію УВУ, щоб допомогти студіюючій молоді, від червня 1979 року, і до сьогодні можуть похвалитися сумою 5,850 долярів.

Спочатку панство Тіри жили в околицях Чикаґо, а згодом перенеслися до Польщі і нині проживають в місті Зєльона Ґура.

Подружжя цікавиться діяльністю Фундації і коли настала потреба підтримати ініціятиву пересилки книжок із ЗСА до Львова, до Бібліотеки української діяспори та інших університетів, радо погодилися покрити частину видатків.

Панство Тіри пам’ятають своїх знайомих і жертвують в їхню світлу пам’ять, збагачуючи своїми пожертвами започаткований фонд при Фундації УВУ. Так, у 1995 році панство Тіри пожертвували в пам’ять д-ра Ебенса Смаля 300 долярів, а в травні 1996 року додатково пожертвували 500 долярів в світлу пам’ять Володимира і Ігора Стояловських.

Остання пожертва панства Тірів вплинула до УВУ 3 листопада 2000 року.

Утриско Галя
В пам’ять мґра Мирона Утриска, дружина Галя заснувала Постійний стипендійний фонд в сумі 5,000 долярів.

Мґр. Утриско Мирон

Мґр. Утриско Мирон

Мґр Мирон Утриско народився 30 серпня 1908 року у Львові, але юні роки провів у Турці, на Бойківщині, де працював батько. У Львові він закінчив гімназію, торговельну академію, право й дипломатичні студії у Львівському університеті. У 1934 році одержав диплом маґістра права. Відтак у Львові відкрив свою адвокатську канцелярію.

Провадив науково-дослідну працю у трьох ділянках: етнографічній, історичній і філологічній. Перед Другою світовою війною був співпрацівником у «Новому Часі».

В часі студій й після них брав активну участь в українському суспільно-громадському житті, був головою Управи Т-ва „Відродження“, заложив Т-во студентів-абсольвентів — економістів, торговельників, які закінчили вищу торговельну школу. В тому часі був членом Управ численних товариств і організацій, був також в’язнем „Бриґідок“.

В часі Другої світової війни мґр М. Утриско жив у Львові, де провадив адвокатську практику, в часі большевицької окупації був переслідуваний, через що змушений був ховатися. Під час німецької окупації брав активну участь в різних ділянках українського життя. Виїхавши на еміґрацію перед другою большевицькою окупацією, замешкав у Пасав, Німеччина, де заложив український комітет, Пласт, Червоний Хрест та був повітовим провідником ОУН. Згодом переїхав до Реґенсбурґу, брав участь в Управі Оселі, був основником деяких Товариств і вів широку діяльність у різних організаціях. Ставши офіцером ІРО, на якийсь час переїхав до Амберґу, звідки згодом переніс своє бюро, залишивши частину свого персоналу в Амберґу.

У 1950 році переїхав до ЗСА, осівши на постійно у Філядельфії. Тут був головним організатором СУК „Провидіння“, головою ООЧСУ та АМН, членом управ багатьох централей і філій. До кінця свого життя був головою Головної управи Т-ва «Бойківщина» і редактором його численних видань. Був провідником 4-го Куреня УПС „Характерники“, головою Булави, корпорації „Чорне Море“, головою Української Світової ІМКА та членом управ різних крайових і льокальних установ і товариств.

В Америці, у 1952 р., написав книжечку „Що таке Провидіння“, яка вийшла друком у видавництві „Америка“. У роковини Сотера Ортинського видав книжку „Єпископ-Піонер“. Провадив дослідження і збирав біографії визначних українців, що своєю діяльністю відзначилися у світовій науці, писав статті про них. До Енциклопедії українознавства написав цілий ряд статтей-гасел про визначних українців Бойківщини. Був основником, власником і керівником української радіопрограми ім. Шевченка протягом 27 років у Філядельфії.

Разом із проф. Олексою Бережницьким зібрали матеріяли й видали книжку „Гетьман Петро Сагайдачний“, а в 1980 р. був головним редактором і видавцем монументальної книги „Монографія Бойківщини“. У 1981 році мґр М. Утриско видав ілюстровану книжку з подорожей „Нотатки з дороги“, 1983 р. був співпрацівником і співвидавцем книжки „Відень 1863 р. — Козаки і Кульчицький“ та головним редактором і видавцем книжки „Кульчицький і козаки герої Віденської перемоги в 1683 р.“. У видавництві „Беатріче“ появилась у 1984 р., при співпраці М. Утриска, книжка „Утриско Фемилі герітейдж бук“. Прізвище його є поміщене в книжці „Українці в Америці“, в книзі „В країні зірок“. У 1982 р. була надрукована його праця „Кіш пластунів у Філядельфії“.

Відійшов у вічність 2 вересня 1988 року, на 81-му році життя.

Фішер Марія і Рудольф
Панство Марія і Рудольф Фішер створили Постійний стипендійний фонд при Фундації УВУ в сумі 5,630 долярів.

Фішер Марія і Рудольф

Фішер Марія і Рудольф

Д-р Рудольф Фішер народився у 1912 році в м. Штраубінґ, Баварія, в родині д-ра Вікентія і Марії Фішер. Закінчив клясичну 8-річну гімназію у Мюнхені і медичні студії на університеті Гумбольта в Берліні у 1936 році. В часі Другої світової війни був військовим лікарем при Вермахті на західному і східному фронтах.

Після війни відбув спеціялізацію в поліжництві і гінекології на університетській клініці у Мюнхені. Опісля провадив приватну практику. Одружений з д-р Марією Слиж у 1959 р. Помер у 1982 р.

Доктор Марія Слиж-Фішер народилася в Коломиї 1922 р., в родині судді д-ра Адольфа і Ольги Слиж. До Другої світової війни мешкала з батьками у Львові, де навчалася в академічній гімназії. У 1939 році родина Слиж змушена була покинути Львів і переїхати до міст Белз і Холм. В ході подальшої воєнної хуртовини Марія опинилась у Мюнхені, де закінчила медичний факультет Університету Людвіка Максиміліяна. У 1950 році стала доктором медичних наук і разом з родиною еміґрувала до ЗСА, де займалася активною приватною практикою, лікуючи дітей у місті Канкакі, штат Ілліной. Одружилася з д-ром Рудольфом Фішером. Тепер Марія Фішер мешкає в Торонто, Канада.

Д-р Марія Фішер — лікар-педіятр, довголітній член управи Лікарського Товариства Північної Америки (УЛТПА) в Чикаґо, колишня голова УЛТПА в Торонто, голова Приятелів українського Історичного Товариства в Торонто, голова Приятелів Академічної Гімназії в діяспорі, член Наукового Товариства ім. Шевченка, член управи канадського Товариства приятелів України, фундатор-меценат відродження української духовности та культури.

Хонюк Богдан
Пожертвував на потреби Фундації УВУ 6,725 долярів.

Шведак Зенон
Створив фонд на потреби Фундації УВУ в сумі 6,106 долярів.

Шумейко Віра і Антоній
Від 1979 року панство Шумейки, Віра і Антоній, були між першими жертводавцями на Фундацію УВУ. А від 1984 року вони почали жертвувати на Постійний стипендійній фонд, склавши суму 7,430 долярів.

Шумейко Антоній

Шумейко Антоній

Шумейко Віра

Шумейко Віра

Панство Шумейки були власниками подорожової аґенції Кобаснюк Травел, яку пані Віра перебрала від своїх батьків, які ще перед Першою світовою війною прибули з України. 1924 року батько Віри, нотар, заснував нотаріяльне бюро, яке сьогодні відоме як Кобаснюк Травел Ейдженсі. Батько, як добрий патріот, передав своїй дочці Вірі любов і доброту до свого народу, які вона засвідчувала своїми діями протягом життя. Від часу, коли Фундація УВУ під проводом професора П. Ґоя почала влаштовувати поїздки по Европі п. н. «Стежками батьків по Европі», подорожова аґенція Кобаснюк від 1981 до 1992 рр. безплатно оформила документи майже 300 студентам. У 1985 році учасники подорожей відзначили з Фундацією 65-ліття подорожової аґенції Кобаснюк.
Остання пожертва від панства Шумейків наспіла 1989 року. Відійшли вони у вічність в половині 1990-их років. Пані Віра пережила свого мужа на кілька років.

Яриш Іван і Леся
Панство Яриш, Іван і Леся, пожертвували на Постійний стипендійний фонд при Фундації УВУ 5,550 долярів.

Яриш Леся

Яриш Леся

Яриш Іван

Яриш Іван

Іван Яриш народився 23 квітня 1919 року в селі Велика Слобода, Ярославського повіту. Село Слобода сьогодні більше не існує. У цьому селі Іван закінчив народну школу. Брав замолоду участь в танцювальному гуртку села, у сільському хорі та в аматорському гуртку. Належав також до спортового Товариства „Луг“.

На початку Другої світової війни був вивезений на примусову роботу до Німеччини, до Баварії. Іванові пощастило потрапити на працю до добрих людей.

Після Другої світової війни, у квітні 1945 року, записався до технічної школи в місті Мангаймі, в Німеччині, а згодом переїхав до Реґенсбурґу в Баварії. Тут дальше продовжував курс столярства, який закінчив з відзначенням, і 22 травня 1948 року отримав диплом. Перебуваючи в Німеччині, довідався про жорстоке знищення рідного села комуно-польськими розбишаками та про смерть сестри Марії, яку замордовано разом з чоловіком ще 1945 року.

Через щасливий випадок, у 1949 році, через часопис „Свобода“ віднайшов свою тітку, яка спровадила його до Америки, до міста Гартфорду, Кон. Там він став помічником кельнера, а згодом почав працювати фахово — як професійний столяр у великій фірмі при будові домів та як „форман“.

У 1962 році одружився з Лесею Горобчук, дочкою Александра і Розалії Горобчук, 1923 року народження. Вона була місцевою українкою, народженою в Гартфорді, де закінчила школу . Вивчивши друкування і стенографію та здобувши диплом з відзначенням, знайшла працю в головному уряді стейтового департаменту здоров’я як стенографістка і екзекутивний бухгальтер. Після 38 років праці була відзначена Почесною грамотою признання тодішнім губернатором стейту Коннектикут п-і Еллою Ґрассо.

Панство Яриші бездітні, та вони жертвенні на наукові та національно-громадські цілі. Є членами парафії, УККА, СУМА, ООЧСУ, Українського Дому та Відділу Патріярхату.

Яцейко Василь
Пожертвував на потреби Фундації УВУ 5,500 долярів.

Top