ПРО НАС

Пріоритетом Фундації Українського Вільного Університету з осідком у США було і є підтримувати українську незалежну науку й освіту.

“Діяльність Фундації УВУ охоплює: збереження української свідомости і тотожности, культурної спадщини і традиції серед української молоді, особливо серед студентів вищих навчальних інституцій у США і за кордоном, надання фінансової і моральної допомоги студентам української мови, історії, культури і географії та інших предметів про Україну, й інституцій, які надають таке виховання; встановити, унапрямлювати і підтримувати виховні, харитативні і культурні інституції для сприяння повищим цілям”. (Із статуту Фундації УВУ 2005 року. Неофіційний переклад).

Ось вже понад 90 років одним із незалежним осередків української науки і вищої освіти у західному світі є Український Вільний Університет (Відень-Прага-Мюнхен, 1921-2015). Поважне місце у фінансуванні його діяльности займає Фундація УВУ в США.

За час свого існування Фундація УВУ виділила майже три мільйони долярів на стипендії, в першу чергу для студентів з України, але також і з інших країни Европи та Америки. Водночас Фундація ініціювала чи підтримувала різні проєкти, зокрема видання важливих наукових праць, створення Бібліотеки та Архіву української діяспори при Львівському університеті ім. Івана Франка, протягом 11 років організовувала молодіжні екскурсії “Стежками батьків по Европі“ — з відповідною програмою, та проводить конкурс з україністики під еґідою Фонду Воляників–Швабінських. Все це є можливим завдяки чисельним і надзвичайно щедрим нашим жертводавцям, добродіям, меценатам і фундаторам.

Основою створення Фундації УВУ в Америці стало Товариство приятелів УВУ, що діяло в штаті Нью Джерзі, та яке згодом перестало бути активним. У 1975 році, в м. Пассейк, штату Нью Джерзі, відбулися установчі збори Фундації УВУ.

Благородна мета засновників Фундації знайшла позитивний відгук в українській громаді післявоєнних років – в тій самій громаді, значна частина якої ще так недавно перебувала в повоєнних таборів біженцах, бездомних, бездержавних осіб. З тяжко напрацьованих і невеликих заробітків та заощаджень вони створили непересічну духовну і культурну цінність для українського народу.

З кожним роком Фундація все більше допомагала УВУ, виникали нові й нові постійні стипендійні фонди, старші віком українці записували свої спадки на Фундацію, відсотки з нерухомого капіталу росли, а з ними – кількість студентів, навчання яких оплачувала Фундація УВУ в Нью Йорку. Чесна і безкорислива праця Фундації та її керівництва за минулі чотири десятиліття здобула повне довір’я української громади США, яка своєю щедрістю довела майно Фундації до понад мільйона долярів.

Праця Фундації ведеться організаційно-фінансовими, інформаційно-пресовими, видавничо-громадськими засобами, які доповнюють один одного та зміцнюють нашу  благодійну громадську установу.

Завданням інформаційної ділянки Фундації є підготовка щорічних пресових звітів про фінансові надходження до Фундації; розсилання — двічі на рік — святкових карток, виступи в україномовній пресі, дописи про діяльність Фундації, про успіхи і потреби Українського Вільного Університету, вислови подяк достойним жертводавцям.

На громадському відтинку Фундація УВУ є активним членом української громади Нью Йорку, а її члени беруть жваву участь у житті місцевих українських організацій.

У 1980-90-их роках минулого століття при Фундації УВУ в Нью Йорку діяла низка студентських комітетів, зокрема, „Стежками батьків по Европі”, „Монте Касіно”, „Дахав”, зусиллями яких осягнено позитивні результати у розголошенні доброго імени українського народу. Саме завдяки їхнім успішним акціям, реалізовані різні культурні почини, які залишили голосне відлуння в громаді, зокрема, увіковічнено українських вояків, які загинули в битві під Монте Касіно (Італія) та у Фельдбаху (Австрія), було встановлено пропам’ятну плиту в колишньому німецькому концентраційному таборі Дахав, і в цей спосіб вшановано багато тисяч українців, котрі загинули у тому млині смерти.

Окрім свого основного завдання, Фундація УВУ зуміла зібрати фонди на здійснення важливих для українського народу проєктів. Ініціятором маштабних благодійних починів в ім’я громадських, культурних, релігійних цілей був довголітній голова Фундації св. п. проф. Петро Ґой. Тут варто згадати хоч би Бразилійський проєкт: за княжий дар подружжя Бойчуків – 220 тисяч ам. долярів – було побудовано в місті Прудентополісі (Бразилія) будинки для сиріт та інтернат для шкільної молоді, що стали культурними центрами для тамтешніх українців. Успішною була збірка (96 тис. дол.) на будівництво церкви в Зарваниці, на ліцей св. Йосафата в Бучачі (10 тис. дол), на створення Музею вишитих ікон о. Блажейовського (3 тис. дол.), на комп’ютерне забезпечення Львівського Національного університету ім. Івана Франка (60 тис. дол.).

Також значних успіхів досягла видавнича діяльність Фундації. З допомогою пожертв від української громадськости на видавничі цілі світ побачили чимало історичних, наукових, документальних видань, зокрема, “Змагання за Український університет“ Василя Мудрого, “Педагогічна спадщина“ Григорія Ващенка, “Твори“ Августина Волошина, “Нариси історії Маґдебурзького права“ Тетяни Гошко, книга документів “Акція Вісла“ Євгена Місила, “Народовбивство Москви у Вінниці“ Олега Романова, “Галицько-Волинська держава“ О.Купчинського, “Невинно вбиті“ Олега Романова, “Віра, Надія, Любов. Жінки в рядах УПА“ М. Панькова, “За тебе, свята Україно“ Нестора Мизака та багато інших.

До низки корисних і успішно здійснених проєктів, котрі зродилися в стінах ньюйоркської Фундації УВУ, належить створення “Архіву і бібліотеки української діяспори“ у Львові. Завдяки зусиллям голови Фундації та широкому інформуванню в пресі, приміщення Фундації в Нью Йорку заповнилося горами книжок, журналів, документів, видань української заокеанської преси, що їх дарували українські поселенці США, організації, товариства, родини. Наполегливо трудилися члени Фундації і добровольці, складаючи ці видання, сортуючи, пакуючи і відвантажуючи їх до морської пристані, на корабель. Професійно сформовані, скаталоґовані Архів і бібліотека ім. Петра Ґоя сьогодні діють при Державному університеті ім. Івана Франка у Львові, надаючи безцінні послуги українській студіюючій молоді, педагогам та науковцям.

З волі достойних жертводавців, родин д-ра Степана та Емілії Воляників і Теодора та Софії Швабінських, фундаторів Літературного фонду при Фундації (розмір Фонду — 100 тис. дол.), Фундація УВУ кожного року влаштовує конкурс на найкращий літературний твір. Упродовж 15-ти років (1998-2012) жюрі розглянуло кілька сотень україномовних творів з ділянок україністики — белетристики, історії і філософії. Призначаються перші чотири нагороди, а переможці конкурсу отримують грошові нагороди. На сьогоднішній день переможцями конкурсу стали біля 100 лавреатів.

Управа Фундації тісно співпрацює з проводом Українського Вільного Університету в Мюнхені, а кожний урядуючий ректор відвідував Фундацію в Америці: д-р Володимир Янів, д-р Теодор Цюцюра, д-р Роман Дражньовський, д-р Мирослав Лабунька,академік проф. Леонід Рудницький, д-р Петро Ґой, д-р Альберт Кіпа, д-р Іван Мигул, д-р Ярослава Мельник.

Можна сміло стверджувати, що результатом подивугідної жертовности українсько-американської діяспори та кропіткої праці гурту добровольців-патріотів, членів Фундації УВУ, стало створене спільними зусиллями “фінансове чудо”, яке дає можливість Українському Вільному Університетові вести поза межами України наукову, виховну, видавничу діяльність для добра українського народу.

Ідеалізм і жертвенність і далі стоять на порядку дня Управи Фундації. Ще у 2002 році, в обговоренні ретроспективи праці, на засіданнях Управи Фундації підносилося питання доцільности існування Фундації УВУ і долі Українського Вільного Університету. Стверджувано прикру дійсність, що, незважаючи на те, що УВУ довгими роками в часі колоніяльного застою в Україні виконувала ролю речника української науки у вільному світі, нова незалежна Україна, яка вже існує понад два десятиліття, не спромоглася навіть на найменший жест підтримки Українського Вільного Університету. Все ж, Управа Фундації була переконана, що прийде час, коли Україна стане по-справжньому українською. А тоді знайдуться нові ідеалісти, які будуть готові на посвяту, і збережуть палаючий смолоскип вільної української науки для прийдешніх поколінь.

Сорок років діяльности Фундації УВУ — це поважний шлях, який вдалося здійснити тільки завдяки самовідданій праці її Управи. За цей час головами Фундації були д-р Іван Буртик (1975-1977), св.п. д-р Петро Ґой (1977-2001), св.п. проф. д-р Володимир Стойко (2002-2006) і мґр Теодор Воляник (2001-2002, 2006-2013).  Безперебійно працювала канцелярія Фундації УВУ, яку довгий час очолювала св. п. Леся Ґой, а після її відходу у вічність — Ольга Кузишин. Постійно знаходилися особи, віддані справам Фундації, які вважали своїм обов’язком безвинагородно їй допомагати — чи технічною допомогою, чи написанням матеріялів різного спрямування, чи цінними порадами. Однак, найбільшого відзначення заслуговують жертводавці, які своїми мозольно заробленими грішми вважали за потрібне відгукнутися на заклики Фундації, бо їм була дорога справа української науки та виховання нових поколінь — українських фахівців і науковців. Ця шляхетна жертвенність, яка, щоправда, за останні роки дещо зменшилася, але не вгасає і по сьогоднішній день, є запорукою діяльности Фундації УВУ, її служіння українській науці через підтримку Українського Вільного Університету та численних видавничих і наукових проєктів, які повністю оправдують існування Фундації УВУ і служать ґарантією для дальшої ефективности її праці. Доки жертводавці щедро відгукуватимуться на заклики Фундації, доти Фундація зможе з гідністю виконувати свої завдання.

Top